Про українські шахрайські кол-центри за останні роки сказано, здається, все. Порахували, скільки їх, описали, як вони працюють, показали, що оператор, який щодня знімає гроші з пенсіонерки в Полтаві чи з пенсіонера в Гамбурзі, найчастіше не несе взагалі ніякої відповідальності. Не порахували тільки одного, найважливішого. Чому ця індустрія не зникає.
Бо кожні кілька місяців країна отримує однакове повідомлення: масштабна операція, десятки обшуків, мережу ліквідовано, безкарності більше не буде. А потім проходить квартал, і повідомлення повторюється слово в слово, тільки область інша. Питання, яке з цього випливає, звучить незручно, і саме тому його зазвичай обходять: що як обшук у кол-центрі є не боротьбою з галуззю, а її внутрішньою процедурою? Не покаранням, а платою за вхід і механізмом розчистки місця для тих, хто вже заплатив?
Довести таке з відкритих даних неможливо. Ззовні операція проти “своїх” виглядає точно так само, як операція проти “чужих”: ті самі протоколи, той самий прес-реліз, та сама цифра обшуків. Розрізнити їх можна тільки зсередини, з розмов тих, хто ці обшуки призначає. Саме такий матеріал 4 і 5 вересня 2026 року виклали НАБУ та САП у межах операції з назвою “Карфаген”. І він дозволяє нарешті виміряти те, що досі було тільки здогадом.
Хто в кадрі
Бюро описує злочинну організацію, яка кришувала мережу шахрайських кол-центрів і легалізовувала здобуте майно, причому діяла не лише в Україні, а й у Європі. Учасників п’ятеро, кваліфікація за статтями 255 і 209 Кримінального кодексу, тобто створення злочинної організації, керівництво нею та участь у ній плюс відмивання майна. Обсяг легалізованого, за даними слідства, перевищує 20 мільйонів гривень: нерухомість, коштовності, дороге рухоме майно.
Персонажі в матеріалі бюро ходять під псевдонімами. Канцлер, керівник групи. Муза, близька особа канцлера. Камрат, водій канцлера. Флеш, помічник канцлера. І фігура, яку НАБУ називає просто шефом, та, що наділила канцлера повноваженнями і, як делікатно сформульовано в бюро, усвідомленням абсолютної безкарності.
Дата призначення канцлера має значення більше, ніж усе інше в цій справі. У липні 2025 року Верховна Рада ухвалила закон, який ставив НАБУ і САП у фактичну залежність від рішень генерального прокурора. Це зупинили, і зупинили не парламентарі, а вулиця плюс тиск європейських партнерів. Але норму, яка дозволила призначати прокурорів без обов’язкового конкурсного відбору, ніхто не чіпав, вона лишилася в силі. І в серпні 2025 року через ці відчинені двері на керівну посаду в Офісі генпрокурора зайшов канцлер.
Тобто скасована частина закону дала країні тиждень протестів і перемогу. Нескасована дала країні “Карфаген”. Уявіть собі кращу ілюстрацію до тези, що диявол сидить у прикінцевих положеннях.
Про те, що це не абстракція, свідчить сама постановка задачі, яку канцлер формулює у розмові зі своїм шефом. “Не прикольно такую империю сделать”, каже він. І далі, без жодних метафор: “Это возможность насовать всем правоохранителям и делать все, что захочу. Вот два аспекта.” Два аспекти, справді, вичерпні.
Публічно він же формулює це інакше, майже з надривом: “Я так не могу просто, знаешь, ходить на работу, чтобы ходить там жить, чтобы жить.” Людина не хотіла бути дрібним службовцем. Людина хотіла імперію. У прокуратурі, як з’ясувалося, це цілком реалістичний кар’єрний план.
“Кибера, международка, IT, все же наше”
Перше, що робить будь-хто, хто береться кришувати нелегальний ринок: забирає під себе не сам ринок, а провадження щодо нього. Канцлер тут діє за підручником. Члени групи намагаються взяти під особистий контроль усі кримінальні справи, які стосуються кол-центрів, і роблять це не потай, а через нормальні відомчі процедури, накази й погодження.
“Все кибера, киберовская история наша. Все это делаем к себе. Это все регионы по кибержищим движухам делают с нами. Но 255 ты только ты за регионы согласуешь”, інструктує канцлер співрозмовника, згадуючи при цьому наказ 309 і те, як його узгоджують. Зверніть увагу, що йдеться саме про статтю 255, ту саму, за якою тепер підозрюють його самого.
Далі будується система моніторингу, і будується вона зі смаком. “Он как-то придумал процедуру, каким образом он будет мониторить по поводу этих всех. Ну там же все присылают обыска неделю по этой линии. Он уже может тут убрать.” І, щоб не лишалося непорозумінь: “Чтобы он отвечал за то, чтобы без его ведома, без твоего разрешения ничего не было.”
Ось воно, ключове речення всієї справи. Без його відома і без твого дозволу не відбувається жоден обшук по лінії кіберзлочинів у країні. Це не корупційний епізод, це диспетчерська. НАБУ формулює наслідок сухо: такий контроль дозволяє пришвидшувати викриття діяльності ворожих кол-центрів і захищати свої.
Слово “ворожих” тут не про Росію. Воно про конкурентів.
Дніпро, 27 обшуків і фраза “безкарності більше не буде”
Далі йде епізод, заради якого варто було вмикати відео. Канцлер запитує свого помічника Флеша, чи належить названий кол-центр їхній структурі: “А у тебя есть доступ к информации нашей? Посмотри, пожалуйста, Днепр, может быть такое.” Отримує відповідь. Наступного дня за цією адресою працівники Офісу генпрокурора проводять обшуки.
А потім країна бачить те, що бачить завжди. Дніпропетровська область. Масштабна операція прокурорів. 27 обшуків. Припинено роботу мережі шахрайських кол-центрів. Прокуратура системно зупиняє шахрайство. Безкарності більше не буде.
І тепер поверніться до питання, з якого починався цей текст. Різниці між справжньою операцією і замовною з-зовні немає ніякої. Той самий реліз, та сама цифра, та сама інтонація. Різниця тільки в тому, що напередодні хтось подивився в базу і перевірив, чий це об’єкт.
НАБУ описує механіку прямо: канцлер допомагав одним групам компаній, які працюють на ринку кол-центрів, а інші перебирав до себе. Мета обшуків полягала не в припиненні діяльності, а в наведенні шороху. Слово “шорох” звучить у розмовах учасників буквально.
Наведення шороху має власну технологію, і вона теж є на плівках. Спершу готуються рапорти, які виводять потрібних людей з-під удару: “Пацаны же уже и так вывели рапортами полностью эту всю тему, чтоб там не было этого всего.” Потім готуються допити, причому питання для них надходять ззовні: “Чехи дали свой перечень вопросов, которые они хотят.” Хто такі “чехи” в цьому контексті, слідство, вочевидь, ще розкаже.
А далі, вибачте, чиста поезія галузі. “Пока мы еще не проехались Камазом. Мы сегодня по Днепру будем всех удивлять.” І одразу тверезий розрахунок, у якому видно, що і кого насправді бережуть: “Мы же поговорили, что давай дадим им сейчас, чтобы они закончили и всем заплатили, а потом движуха.”
Тобто кол-центру дають доробити зміну. Дають закрити розрахунки з операторами. І тільки потім заїжджають з обшуком, який завтра стане новиною про перемогу над шахрайством. Люди, у яких у цей момент виманюють останні гроші, в цій логістиці не фігурують взагалі, вони не є стороною процесу, вони є сировиною.
Замикає епізод менеджерська фраза, гідна квартального звіту: “Сделайте мне сегодня, что мы планируем, типа вот в каких городах, общее количество и что мы ложим, и потом по результату еще насчитаем.”
Наприкінці липня, або як розтягнути перемогу на квартал
Наприкінці липня 2026 року українські медіа рознесли інформацію, що через низку міжнародних скандалів в Україні планується закрити всі шахрайські кол-центри. Звучало це як рішення. Виявилося, що це був медіаплан.
Бо ось як канцлер визначає стратегію реагування: “Поэтому определились, что мы там так и делаем, как делаем. То есть мы из кожи вон не вылазим и не надуваем какие-то паруса. Точно все набираем, но просто растягиваем там по 10 в неделю. Ну вот типа такого. И главное очень хорошо освещаем это все.”
Десять на тиждень. Не тому, що більше не можуть, а тому, що більше не треба. Ритм публічної боротьби зі злочинністю тут задається не станом злочинності, а потребою рівномірно годувати стрічку новин. І остання фраза про висвітлення, поставлена як головне, розставляє всі акценти краще за будь-який коментар експерта.
Обмінка, посилка і “ну 5 на 5”
Тепер про те, заради чого все це робилося. За класикою кришування канцлер отримував від діяльності кол-центрів, фінансових компаній та обмінних пунктів свій відсоток. Готівку рухали через обмінники, часто нелегальні, і саме тому в розмовах постійно миготять цифри без нулів.
“Заїхав на обмінку, забрав, у тебе були 7,2, правильно? А можно еще попросить выдать в обменнике 1,4?” Потім: “Забрать у него посылку.” Потім дзвінок водієві: “А вы можете вернуться? Тут сотня сумки осталась. Нормально закатилось.”
І контрольна перевірка касового балансу, від якої віє бухгалтерією ринкового павільйону: “Там передавали деньги, например, передали. А скажи мне, а что у нас там получается? А все совпадает число или не очень? Хорошо. Ну 5 на 5.”
Чи розумів канцлер, чим саме займається? Судячи з того, як він пояснює власну мотивацію близькій особі, розумів дуже добре: “Я параллельно работаю, честно, пишу типа историю, которая мне очень важна. Которая приводит к финансовому результату, а не просто к демагогии. Поэтому разница между финансовыми результатами крайне возможна.”
“Не просто демагогія, а фінансовий результат”. Це, власне, і є визначення посади, яку він обіймав, тільки чесне.
ФОПи, мама, і 150 тисяч, привезені з Росії
Далі починається та частина, де корупція перестає бути подією і стає домогосподарством. Усе рухоме й нерухоме майно канцлер оформлює на близьких. Активно скуповувати вони почали з 2021 року, коли він ще працював у департаменті кіберполіції Національної поліції. Потім у 2023 і 2024 роках він був заступником голови Одеської обласної державної адміністрації. А з серпня 2025 року і донині, заступником начальника департаменту Офісу генпрокурора.
Щоб родичі виглядали фінансово спроможними, їх реєструють підприємцями. Уявіть цю сцену: “Что, ты готова вообще быть предпринимателем? В этом есть плюс, такой минус.” І тут же обговорення легенди для бізнесу, який нібито ведеться: “Ну так это реально же будут солнечные штуки и зарядки, или вообще нереально? Будут.”
Потім проганяються обороти, щоб гроші на купівлю виглядали заробленими. “Слушай, чуть 400, а там мамы 600. Мы делаем ровно так же, мы можем прогнать 6 с 5. Я тебе расчеты скидывал. Вот как за прошлый год прогнали 6, то есть по максимуму сколько можем, по максимуму прогоняем. Мы вообще можем поставить и по 200 000 в месяц прогонять просто. Ну, типа, смысл тогда стараться столько времени.”
Активів з часом стало стільки, що однієї близької особи для прикриття не вистачило. До схеми довелося залучати родичів Музи, і їх теж реєстрували фізичними особами-підприємцями. Розподіл сімейного портфеля обговорюється буденно, як меблі: “А что ты 300 дал? Маме 200. У нас же времени не было. Может, полгода начали, а так пускай начинают. Конечно, им деньги надо будет. Ну, то есть, да, один объект, одна парковка. Оцей комплекс. Надо будет на этой неделе заняться, там точно на кого, что, где, как, все остальное переписываем.”
Але найцікавіша легенда придумана для батьків дружини. Гроші, мовляв, привезли з Росії, де ті довго жили. Механіку відпрацьовують уголос: “Вони просто кажуть, що ми звідти отаку кількість привезли. Там подивитися можна по перетинах. Вона каже, що вона з якогось там дев’ятого року, разів вона їздила, і в рік вона щось два-три рази була. То есть теоретично ми можемо вообще показати, що ті десь 150 звідти привезено офіційно і по-нормальному.”
Заступник начальника департаменту Офісу генерального прокурора під час війни планує легалізувати активи через версію про капітали, привезені з Росії. Коментувати це складно, бо будь-який коментар буде слабшим за сам факт.
І тут же в розмові спливає те, що видає юриста, який добре знає, чого боїться. Обговорюють рішення Вищого антикорупційного суду і тягар доказування: “Чия відповідальність доказати наявність активів? Їх, щоб ми незаконно його придбали, чи нас, щоб це в нас активи законні? Тому що якщо нас, то вони скажуть: дайте справку, що ви там заробляли, дайте справку, що ви там продали, дайте справку, де ви ті гроші взяли. Если в такому форматі, тоді ми в жопі.”
Оцінка юридичних перспектив, як бачимо, була дана точна. Просто трохи завчасно.
Мережа підприємств Україною не обмежилася. В одній з розмов канцлер розповідає, що відкрив бізнес на близьку особу в Сполучених Штатах: “Я открыл компанию в Америке. У нее на этой компании нету ничего. Но через эту компанию она там проплачивает себе недвижимость, которая еще строится, которая не вошла ни во что. Инвестирует. Эта недвижимость будет через 2 года. Но там говорят, что в той стране, в которой ты, надо там что-то декларировать или подавать. Вот как неправильно поступить? Потому что у себя я бы не хотел ее сейчас подавать.”
“Как неправильно поступить” це, мабуть, найточніша самохарактеристика з усього відео.
Буковель, 10 відсотків і сліди з чужих карток
Серед набутого є апартаменти в елітному відпочинковому комплексі в Буковелі. Коли вийшло журналістське розслідування про справжніх власників тамтешнього майна, канцлер нервував рівно про одне: чи згадали там його. Не про суспільний резонанс, не про репутацію відомства. “Слава богу, прикинь. Есть много кто не оформил, не закончил оформление”, видихає він, дізнавшись, що встиг не потрапити в текст.
Висновок з цієї історії робиться миттєво: апартаменти треба переоформити на родичку Камрата, тобто родичку власного водія. Умови угоди озвучуються з відвертістю, від якої стає ніяково: “Смотри, с каждой истории 10% ее. И когда продадим эту всю историю, на заработке тоже 10% ее. Понял? Ну, то есть, например, мы ее купили там за 200, продадим ее за 400. Ну вот с 200 10%. И там еще организуем тебе тему дополнительную, там собственники могут отдыхать в номере бесплатно, какие-то там 10 дней в году она может. Все равно не поедем.”
Схема запрацювала, родичка водія почала передавати канцлеру дивіденди. Реакція, коли гроші приносять: “Спасибо тебе большое. Моя собственница отеля.” І уточнення, від якого все стає на місця: “А это мое, да? Ага.”
Щоб володіння виглядало справжнім, канцлер радить родичам Камрата залишати в комплексі якнайбільше слідів. “Я тебе дам финансы. А в них есть деньги на их карточках? Что-то есть. Вот пускай они там тратят со своих карточек, чтобы поставили там сколько следов.” Тобто людині дають готівку, аби вона витрачала власні безготівкові гроші і створювала цифровий слід реального відпочинку. Легалізація тут не є побічним ефектом, вона є окремою виробничою операцією.
Ну і фінальний штрих цієї сцени, гідний кіно: “Сейчас сразу заберу. Закинешь ту сумку, надо, чтоб с ней особо не кататься. В беху, а сзади будет кулек.”
Кадри, які вирішують усе, особливо якщо це твої родичі
Зарплата в конвертах, подяки і вирішені за гроші питання, за оцінкою НАБУ, є складовими успіху канцлера. Причому працювати так він почав задовго до переходу в Офіс генпрокурора. У розмові часів попередніх посад звучить сума, від якої стає зрозумілим масштаб: “Если 15 умножить на 24, то сколько будет? Купил себе, блин, Ferrari, ездит. Каждый месяц 15.” І здивоване: “А это типа тебя ж никто не просил этого делать.”
Щоб поширити вплив на всю країну, канцлер лобіював призначення довірених людей на керівні посади в обласних прокуратурах, і не тільки там. Частина призначених виявилася родичами канцлера або близькими особами його родичів.
Як це звучить у прямій мові, варто прочитати повністю, бо переказ втрачає інтонацію: “Каже, я долларів буду доплачувать місяць. Ну все, ось призначаємо. Ти мене більше не трогаєш. Ти отам дзвониш йому. Ви занімаєтесь в тих Черкасах, ти до мене зі своїми проблемами, своїми подругами. Людина вже жде, що тебе призначили. Я вже оголошення вивісили в Черкаси, кому на допомогу прокуратурі.” І далі планування наступного регіону: “В понеділок я вже підібрав людину на Дніпро, там він продає поліграф, а на наступному тижні тоді проговоримо. Шеф буде якраз їхати у відрядження, то там уже з ним поспілкуюсь наступного тижня.”
Зверніть увагу на останнє речення. Кадрове рішення по обласній прокуратурі узгоджують з шефом, який їде у відрядження. Це вже не корупція окремої посадової особи, це паралельна вертикаль.
Що подібні рішення були рутиною, видно з іншої розмови, де канцлер відбраковує кандидатку: “Девочка, мне очень важно. Как нормально собеседование? Я собеседовал, она не прошла, потому что у нее уровня языка нету, прокурорской карьеры нету, она только ходила, но она не работала, поэтому она концептуально не подходит. Прокурором ее взять.”
Ситуація в певний момент дійшла до абсурду: у кадровій політиці Офісу генерального прокурора почали брати участь навіть родичі канцлера. Настільки, що йому довелося обурюватися вголос: “Ти скажи, ти розумієш, коли ти мені дзвониш там зама якогось, ти це розумієш чи ні? Ну одного того зама нічого не рішила. І ти мені оце казати, часом рішаєш.”
Апетит не обмежився прокуратурою. Свого часу шеф канцлера очолював Податкову службу України, і, як зазначає бюро, опосередкований вплив зберіг за собою і після звільнення, зокрема через канцлера та призначеного тим заступника голови служби. Прізвища НАБУ не називає. Хто керував Державною податковою службою до червня 2025 року і на яку посаду перейшов далі, є відкритою інформацією, і читач цілком здатний скласти два і два самостійно.
Сама сцена привітання новопризначеного заступника голови ДПС виглядає так: “Поздравляем тебя, ешкин кот. Ну ничего себе, уже теперь все, на должности. Мне же шеф на прошлой неделе звонил, говорит: а что не выставляешься?” І одразу до справи, бо посади це не нагороди, а активи: “Харьковская. Киев, Киевская область есть сильный человек, который готов это все организовать.”
При цьому за посадовою інструкцією канцлер відповідав лише за міжнародне співробітництво в межах Офісу генпрокурора. Про реальний обсяг повноважень він каже сам: “Международка, да? Кибера, международка, IT, все же наше, поэтому что там надо говорить.” А на пропозицію офіційно стати заступником відповідає обережно: “Ну, вы в принципе и так почти зам. Да не, ну просто информационно не хочу на себя выталкивать.” Людина розуміла, що видимість посади коштує дорожче за саму посаду.
Мийка, аспірант і суд “от трех до пяти”
Найгидкіше в цій справі не мільйони. Найгидкіше те, на що ця машина витрачалася в побуті.
Канцлер звертається до одного з керівників підрозділу поліції Одеської області з особистим проханням: “У меня есть один дебил малолетний, у которого есть своя мойка. Мой близкий человек дал ему 20 000 гривен, а он уже четвертый день: отдаст, не отдаст. Можно что-то такое, машину по форме прислать к этому дебилу и так нормально его там нажухать.”
Другий епізод того ж ґатунку, тільки з розмахом: “Смотри, можешь набрать, там есть какой-то бык, который там аспирант, который занял у нее деньги, не отдает. Мы уже там сегодня откроем уголовное дело, и мы зайдем к нему домой и заберем все, что необходимо. А я хочу, чтобы еще моральный ущерб был какой-то нормальный, солидный. Дай мне понимание, вот сколько можем насчитать и как мы там можем сделать все, что надо по суду, по поддержке, по прокуратуре.”
Двадцять тисяч гривень боргу. Кримінальна справа, візит додому, вилучення майна і солідна моральна шкода, порахована наперед. Уся правоохоронна система країни, розгорнута проти аспіранта, який комусь винен.
Влаштовував канцлер справи і для знайомих: “Они все сделают. Они обещали, что в пятницу еще напечатают решение. Мы через прокуроров делали суд. Мне звонит старший по Киеву, говорит: все будет, все нормально. Говорю: хорошо, давай тебя отблагодарим. Он говорит: ну давайте. Я говорю: а что надо? Он говорит: типа от трех до пяти. Я говорю: ну давай.”
“Від трьох до п’яти” в цьому реченні означає не строк ув’язнення, а тариф. Гірку іронію тут вигадувати не треба, вона вже вбудована в мову.
Вплив канцлера сягав навіть чужих конвертів. Він фактично визначав розмір неофіційної доплати одному із заступників голови ДПС, чиє призначення сам і пролобіював в інтересах групи. А його співрозмовник у тій розмові, начальник IT-департаменту Офісу генпрокурора, буденно повідомляє, що і сам отримує конверт від своєї керівниці, 5 000 доларів США щомісяця. “Первый месяц было не прикольно, но окей, посмотрим на второй месяц. Первый же месяц он же был этот бесплатный.” І уточнення: “Ты что, дал? Да мне пять дает.”
Розмова закінчується фразою, яка чудово характеризує середовище: “И телки они же понимают, считают каждую. Так у меня тоже телка.”
Instagram зло
Усвідомлюючи, чим займається, канцлер вживав заходів конспірації. Він цим навіть пишався: “Так разговаривать научился, что никто в общем не понимает.”
Найяскравіша сцена всього відео стосується не грошей, а страху їх показати. “Instagram зло”, каже близька особа канцлера і починає рахувати, що доведеться прибрати з мережі: “Если сейчас поудалять это все, то мне вообще все надо поудалять, понимаешь? У меня тут Porsche, цветы, часы, браслеты, сумки. Ну, мне все надо удалять. Шуба еще, да, они могут поймать.”
Далі йде обговорення годинників, і воно варте окремого місця в підручнику з непрямих доказів. Сумніви між моделями, зауваження, що на одному браслеті замок легкий, а на іншому важкий, репліка “думала Rolex, дешевле было”, питання про рожеве золото і фраза, що жовтого такого не буває, а якби був, то це був би не оригінал. Ціна названа вголос: 59 000 доларів. Реакція співрозмовника: “Прикольные мечты.”
І, нарешті, найчесніше визнання за все відео: “На работу, меня увидят такой цепочкой, блин, которая зарплата в год.”
Річна зарплата прокурорського працівника на шиї, надіта один раз у суботу чи неділю, бо в будні не можна. Уся моральна конструкція цих людей вміщується в одну цю фразу.
Елітний відпочинок за кордоном прикривали службовими відрядженнями, причому робили це канцлер, його шеф і колеги. Технологія проста і гідна дрібного бухгалтера: “Закажите мне билеты, выясните, когда мы приезжаем в Мадрид. И на все время пребывания в Мадриде закажи какой-то хороший номер в этом отеле. И рядом с этим отелем, в радиусе там 10 минут ходьбы, найдите какой-то отель, ну где можно просто номер официальный, ну бюджетный какой-то.”
Дорогий готель для життя, дешевий поруч для звітності. Мадрид для душі, чек для бухгалтерії.
Ну і день народження, куди ж без нього: “Ну, короче, они стоят крепко. Ты 30, наверное? Такое, мне кажется, стоит. Я не знаю просто, кого будет искать для скидывания. Чтоб скинулись вместе в прокуратуре.”
Складчина в прокуратурі на подарунок начальнику. Класика жанру, яка після всього попереднього виглядає майже мило.
Точка Ч
16 липня 2026 року НАБУ провело низку обшуків, що стосувалися кількох елітних комплексів відпочинку в Буковелі. Канцлер зрозумів, що це по нього.
Далі йде найтверезіша розмова всього матеріалу, і вона показує, що ці люди готувалися до затримання як до планового проєкту. “Главное, что мы готовимся к точке Ч. А не точка Ч случилась, мы потом отматываем. Поэтому с учетом этого всего все будет чики-бомбосики.”
Задача формулюється мовою антикризового консультанта: “Ключове завдання, яке ми маємо визначити, це які в нас є ризики, що ми маємо зараз продати, що ми маємо залишити, де ми маємо зробити обрізи, щоб у нас з’явилися чисті гроші і ми там у подальшому почали якусь там штуку робити.” Плюс господарське: “Та ви вдома все почистіть, попередавайте ті документи, які мають бути у власників.” І пошук покупця: “Найди мне еще кого-то, кто может купить объект в Буковеле, 250. Не, ну они не на себя точно, не связанные с прокуратурой.”
Камрату канцлер проводить окремий інструктаж, як тримати відповідь перед детективами: “Там на самом деле для них вообще ничего нету. Они так не щемят, не давят. Вопрос один на самом деле: откуда деньги, чему захотели, куда выше инвестиции, и все остальное. Это самая ключевая история, как пассивный доход. Все над этим работают. Типа, а что купили там? Потому что.”
“Пасивний дохід” як універсальне пояснення походження грошей. Формула, до якої в цій країні звикли настільки, що вона майже проходить.
А потім канцлер ставить питання, яке його і закопало остаточно: “А слушай, а вот такие запросы на банки по всем нашим вот этим, которые входят к нам в близкий список, а приходили они когда-то, для того, чтобы получить полностью информацию?” НАБУ і САП на той момент справді направляли запити до банківських установ і проводили оперативно-розшукові заходи. Людина, яка контролювала моніторинг обшуків по всій країні, наприкінці намагалася моніторити обшуки по собі.
Що з цього насправді випливає
Найголовніший результат “Карфагену” це не п’ятеро фігурантів і навіть не 20 мільйонів гривень легалізованого майна. Найголовніше, що вперше документально показано: публічна боротьба з шахрайськими кол-центрами в Україні була не тільки боротьбою. Вона була ще й товаром і послугою одночасно. Товаром для медіа, де щотижня рівно по десять епізодів. Послугою для тих учасників ринку, які платили відсоток і чиї адреси в базі позначені як свої.
З цього випливає кілька дуже конкретних речей, і жодна з них не є абстрактною мораллю.
Перше. Кожен прес-реліз про ліквідовану мережу кол-центрів за останній рік тепер потребує перевірки на елементарне питання: а хто саме санкціонував цей обшук і чиїх конкурентів у той день прибирали. Це не означає, що всі операції були замовними. Це означає, що жодна з них більше не є доказом боротьби сама по собі.
Друге. Норма, яка дозволила призначати прокурорів без конкурсу, коштувала країні не абстрактної “шкоди для реформи”. Вона коштувала конкретної злочинної організації в Офісі генерального прокурора, яка вміла призначати своїх людей в обласні прокуратури і в податкову. Липень 2025 року, коли суспільство відбило НАБУ і САП, було половиною перемоги. Другу половину закону просто не помітили, і саме вона й спрацювала.
Третє, і найважче. Канцлер у цій історії не самостійна фігура. Бюро прямо каже, що він працював в інтересах особи, яка дала йому повноваження і відчуття безкарності, і що ця особа свого часу очолювала Податкову службу. Українська правда з посиланням на джерела повідомляла, що 4 вересня обшуки проводили в генерального прокурора Руслана Кравченка, його заступниці Марії Вдовиченко та голови Одеської обласної військової адміністрації Олега Кіпера. В Офісі генпрокурора обшуки в самого Кравченка спростували: за словами речниці відомства, слідчі дії не проводилися ані вдома, ані в кабінеті. Фігурантом, якого затримали, ЗМІ називають Сергія Кропиву, який до переходу в Офіс генпрокурора працював заступником голови Одеської обласної адміністрації в команді Кіпера. У самому відео НАБУ канцлер займає посаду заступника голови Одеської ОДА саме у 2023 і 2024 роках.
Офіційно бюро не назвало нікого, крім псевдонімів, а сам Офіс генпрокурора заявив, що працівника відсторонено і антикорупційним органам нададуть повне сприяння. Питання, чи дійде справа до шефа, чи зупиниться на канцлері, лишається відкритим, і відповідь на нього буде значно важливішою за все, що вже показали.
Бо якщо все закінчиться одним відстороненим заступником начальника департаменту, то плівки “Карфагену” перетворяться рівно на те, чим у цій системі був обшук у кол-центрі. На гарно висвітлену подію.
Слідство триває. Але вже зараз зрозуміло, що всю вертикаль ОГПУ необхідно перезавантажити, скільки б хто там не вірив в те, що керівник не знає, чим займаються його підрозділи.
І окремо цікаво, чи повстане питання, а хто і через які такі особисті досягнення поставив всіх цих талановитих людей на посади.
